ЛНУ ім.І.Франка
English version  
 
 

НОВИНИ ФАКУЛЬТЕТУ

 
Головне меню
Головна сторінка Iсторiя  та сьогодення Керiвництво Кафедри Лабораторії Магiстратура Аспiрантура Виховна робота Абітурієнтові Наукові видання Рада молодих вчених Прес-служба Iнститут екологiї  iнформацiї Творчий доробок студентів
 
Наші друзі
 

 
 


 

Ми не забули тебе, Тарасе!

        

Упродовж  двох днів - 11 і 13 березня - на факультеті журналістики проводили урочистості, присвячені 199-ій річниці від дня народження літературного генія, сподвижника національного духу та борця за незалежність України Тараса Шевченка.

11 березня Студентська рада факультету організувала читання поезій Кобзаря. На тлі святкової стінгазети, яку прикрасили портрети Тараса Григоровича та віршові рядки поета, учасники заходу декламували вірші практично усіх періодів творчості митця. Серед  обраних  домінували ліричні твори «Тополя», «Лілея», «Утоплена», «Княжна», «Небога» та інші.  Одна з ініціаторів ідеї провести художнє виконання поезій Тараса Шевченка Христина Гапонюк зізнається: «Читаннями віршів ми хотіли підтримати патріотичний дух наших студентів і вкотре популяризувати одні із найкоштовніших надбань української літератури».

13 березня у приміщенні Центру культури і дозвілля студенти-журналісти поставили літературно-мистецьке дійство, приурочене пам'яті Тараса Григоровича Шевченка. Участь у ньому взяли студенти факультету журналістики під керівництвом асистента кафедри теорії і практики журналістики Юлії Витвицької. Художніми організаторами свята стали третьокурсниці Катерина Генсіровська та Софія Савка. Вразила подія оригінальним підходом до свого проведення: гармонійно перепліталися у ній і театральні композиції, і вірші, і пісні за мотивами відомих поезій і поем Кобзаря.  «Усі знають Шевченка, усі знають його твори. Тому ми намагалися показати великого поета і письменника по-новому, у вигляді вистави, у якій поєднувалося б кілька життєвих історій. До неї додали гру зі світлом, музичний супровід та, звичайно, емоції»,  - зізнається режисер Катерина.

Почалося свято зі зворушливих слів кобзаря, який згадував досвітній і великий час Тараса Шевченка, журливою думою розливався  по струнах та оспівував велич України. Далі один за одним виходили інші учасники заходу, які декламували вірші, розігрували сценки та співали. Своєю грою вони доносили до глядачів ті відчуття, які і серце крають, і тривожать душу, і вкотре підтверджують дух нескореності та боротьби, втілений у творах великого Кобзаря.

«Нащо мені чорні брови?», - зі сльозами на очах питає дівчина, ладна віддати усю свою красу, щоб тільки мати долю та не ходити самотньо по цім білім світі. Оповідач поезії «Маркевичу» бажає вирватися з чужини та полетіти з бандуристом, орлом сизим, у ті краї, де воля буяє по-справжньому… У глибинах широкого синього моря кохана прагне знайти свого милого, звертаючись до вітру: «Вітре буйний, вітре буйний!», розмовляє із ним, бо знає, що тільки його пориви відкриють серцю таїну, де зараз її щастя. І знову «Минають дні, минають ночі…», людина шукає свою долю, шкодує, що так і не зуміє залишити сліду на землі, тому змушена змиритися із лихим життям…Вічне запитання ставить й декламатор вірша «Розрита могила»: «За що сплюндровано нашу Україну?» Тільки і знають, що вона поділена та продана іншим, а її сини тепер на чужині. А там вдалині вимерло село, бо невиправного лиха чума наробила його жителям…Ліричну історію кохання чорнобривої дівчини та козака, який не вернувсь та загинув, передали у сценці «Тополя». Дівчина була вірною своєму милому до останнього, поки не випила зілля ворожки і не стала високим зеленим деревом. Занадто віддана любов зіграла злий жарт і з Катериною. Її юне серце покохало москаля, та не знало, яка біда чекає на нього. Вона народила сина, зганьбила честь своїх батьків, поневірялася та страждала, а «любий» Іван і знати її не хотів. Відлунням проходить одвічне: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями».  Крізь століття лунають  рядки «І мертвим і живим…», які передають дух патріотизму за рідну державу та спонукають берегти велич України.

З номерами вдало поєднувалися пісні «Реве та стогне Дніпр широкий», «Така її доля», «Лілея», «Думи мої, думи мої». Завершили захід спільним виконанням «Заповіту».

Враженнями поділилися і юні актори. Виконавець ролі Кобзаря першокурсник Володимир зізнався: «Дух патріотизму в мені завжди стійкий і непохитний, тому такі заходи для мене - звична річ, це як віддати належне українським традиціям, бо я плекаю схожі почуття до своєї нації, до народу, до патріотизму, як і Тарас». А Олеся Паук рада, що спробувала себе в новому стилі: «У мене була непроста роль тополі. Треба вміти прожити ту історію, яку так майстерно змалював геніальний майстер пера, якому, власне, ми і присвятили наш вечір. Я намагалась діями відтворити ті почуття та емоції, що закладені в тексті», - розповідає дівчина. «Шевченко – геній, і  цим все сказано! Те, що нам вдалось сьогодні, це його заслуга!» - впевнений Андрій.  Вразила подія і глядачку Іванну: «Гра юних дівчат і юнаків на сцені допомогла поринути в атмосферу шевченківських днів та в якійсь мірі повернутись у час знедоленого кріпацького народу. Такі вечори приносять насолоду та задоволення для тих, хто є справжніми прихильниками української поезії». Справді, цей захід вкотре підтвердив необхідність пошани та поціновування творчої спадщини Тараса Шевченка, його самого як особистості, як символа незламного духу. Ось уже друге століття поспіль його слова слугують закликом до боротьби за своє, рідне, те, що серцю миле та душі не чуже……

Юлія Девда

         Фото Марії Пиріг, Вікторії Слободи та Юрія Мацьківа