ЛНУ ім.І.Франка
English version  
 
 

НОВИНИ ФАКУЛЬТЕТУ

 
Головне меню
Головна сторінка Iсторiя  та сьогодення Керiвництво Кафедри Лабораторії Магiстратура Аспiрантура Виховна робота Абітурієнтові Наукові видання Рада молодих вчених Прес-служба Iнститут екологiї  iнформацiї Творчий доробок студентів
 
Наші друзі
 

 
 


 

Людмила Мар'їна: "Журналісти з нами граються для того, щоб донести інформацію"

 

Міжнародна викладацька науково-практична конференція «Сучасна новинна журналістика: тенденції розвитку, форми подання, суспільний резонанс», яка цьогоріч тривала 25-27 жовтня на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, уже традиційно вітала гостей та учасників - представників України  та сусідніх країн. Цьогоріч вже вкотре до нас приїхала і гостя з Росії - доцент кафедри теорії журналістики та масових комунікацій факультету журналістик Санкт-Петербурзького державного університету, кандидат соціологічних наук Людмила Мар’їна. З нею ми і вирішили поспілкуватися про взаємовпливи суспільства та ЗМІ, журналістську освіту в Росії та Україні, а також про особисті жанрові симпатії.

 

-    На круглому столі, який відбувся 25 жовтня в рамках конференції, було багато сказано про те, що журналісти повинні прагнути до продукування якісної інофрмації. Але не завжди аудиторія до неї готова. В цьому контексті зачіпили тему незрілого суспільства. З Ваших спостережень, чи є українське і російське суспільства зрілими до цієї якісної інформації? І який, власне, її характер?

-   Ми доволі часто говорили про феномен незрілого суспільства. У нас в російській науці ми говоримо не про незріле суспільство, а все ж таки про те, що ми перебуваємо в умовах формування громадянського суспільства, коли громадськість бере участь в управлінні суспільством. Це перехідний етап розвитку. У нас навіть на телебаченні є передача Юлії Лаврової, яка так і зветься – «Громадянське суспільство», де дискутують на теми проблем розвитку сучасного суспільства. Мені здається, що говорити про суспільство в такому контексті, який звучав на круглом столі, не зовсім коректно. Суспільство сьогодні є саме таким, тому що ми перейшли від одного способу життя до іншого. Змінилася політична, економічна, соціальна системи. Сьогодні ми з вами вчимося жити в умовах демократії. Наприклад, в Російській Федерації Конституція 1993 року лише закріпила демократичні основи суспільства. Але ви ж розумієте, що сьогодні лише 2012 рік. Чи можна свідомість змінити за такий короткий час? Ні! Тому потрібно, щоб пройшло ще дуже-дуже багато часу, щоб ми з вами змінилися. І завдання журналістики сьогодні в тому, щоб формувати нову свідомість, нове сприйняття дійсності.

-   Який характер впливу повинна мати журналістика в цьому контексті?

-   Я вже вчора говорила, що великий вплив ми відчуваємо у звязку з тим, що живемо в умовах глобального суспільства. Глобалізація культурна, політична, економічна. І журналістика, сучасні ЗМІ – це продукт глобалізації. В чому це виявляється? В тому, що сценарій новин ми вибудовуємо композиційно однаковий  - і в Європі, і в Росії, і в Україні. І тому ці стандарти, уніфікація, яка тут має місце, виявляються і в журналістиці. Я вже згадувала про ігрові теорії, які зараз реалізуються. Журналісти з нами граються для того, щоб донести інофрмацію. І це результат того, що ми живемо в суспільстві масової культури. Ми все більше хочемо мати товарів, послуг. А журналістський текст - це також товар, який ми купуємо або не купуємо як аудиторія. І дуже важливо, щоб сучасний журналіст знав свою аудиторію і розумів її. І саме факультети журналістики повинні навчати професійної культури сучасного журналіста. Звісно, технічні можливості сучасного суспільства також на це впливають. Зявляється мережева журналістика. Це робить передачу інформації мобільною. Аудіовізуальний ряд впливає на сприйняття продукції. І все це повинен знати журналіст.

-   Коли Ви говорите про те, що журналіст грається зі своєю аудиторією, чи не здається Вам, що в цьому проявляється певний елемент маніпуляції?

-   Так, дійсно, в цьому виявляється маніпуляція. Але журналістика як вид діяльності – це провідний агент соціалізації. Журналіст включає нас в економічне середовище, політичне. Навчає, як себе вести, коли ми, наприклад, приходимо за покупками в магазин, коли ми робимо вибір газети чи журналу. Сучасні ЗМІ задають стиль життя, його модель. Журналісти нам сьогодні пропонують, де відпочивати, де навчатися, які професії популярні. Але при цьому вони повинні розмовляти з аудиторією тією мовою, яка буде впливати на неї! Я вже говорила на пленарному засіданні, що ми живемо в умовах мозаїчної культури. Це не мій термін, його ввів ще Абрам Молль. Ця мозаїчна культура виявляється у тому, що ми фрагментарно сприймаємо знання. Компютерні технології сприяють тому, що ми маємо таке фрагментарне сприйняття. Саме журналіст сьогодні дає нам ці знання, несе естетичні та моральні цінності. Залежно від того, чого хоче аудиторія, журналіст дає свій продукт. Але не завжди ця продукція може бути якісною. Найчастіше нас розважають, таким чином, кількість аналітики зменшується. Це добре чи погано? Ні те, ні інше. Це просто наша дійсність, яку ми маємо. Але через гру можна пропонувати аудиторії й духовні цінності.

-   Вчора Ви згадали про те, що бажаним для сучасної  журналістики є еклектичний характер. В чому він повинен проявлятися на практиці - синтез жанрів, ідей, способів донесення інформації?

-   Еклектика повинна проявлятися у всьому! Чому вона така потрібна сьогодні та чому вона, зрештою, є? Ми знаємо, що нові технології дають можливість для газет, журналів мати свої електронні версії. Це еклектика? Звісно. Ми сьогодні живемо в умовах, коли традиційна журналістика переходить в мультимедійну. Для сучасної аудиторії дуже важливий аудіовізуальний ряд. Більше 80% інформації ми сприймаємо через зоровий канал. Ми маємо газету зі своєю електронною версією. Наприклад, в Росії є канал «РБК», який розповідає про ділові новини. Є друковане видання і є інтернет-версія ‒ три в одному. Для чого це потрібно? Для  того, щоб забезпечити мобільність подачі інформації, яка сьогодні стоїть на першому місці. І вона може бути досягнена саме завдяки цій еклектиці. Якщо у нас є електронна версія видання чи телепередачі, ми можемо незалежно від місця знаходження переглянути цю інформацію.

-   В якому напрямку Ви скеровуєте своїх студентів - обєктивного журналізму американського характеру, де в основі лежить факт, а особа автора не має достатнього авторитету для його оцінки, чи тенденцій нового журналізму, більш емоційно забарвленого, де позиція автора займає чільне місце в тексті?

-   Я орієнтую своїх студентів на те, що, перш за все, необхідно обєктивно подавати інформацію. Аудиторії зовсім не цікава позиція кореспондента, якщо він не розуміється в проблематиці. Щоб досягнути обєктивності матеріалу, потрібно звернутися до експертної оцінки. Ми живемо в ХХІ столітті. І сьогодні знання та інформація займають перше місце. Оцінка експерта може довести чи спростувати те чи інше судження, тому я завжди раджу своїм студентам досягати об’єктивності через експертні оцінки. Але і креативність подачі інформації також дуже важлива для сучасної аудиторії, особливо для молодіжної.

-   Які виникають проблеми з реалізацією себе в журналістиці у випускників Санкт-Петербурзького державного університету? Диплом журналіста є, а от ринок пропозицій перенасичений такими фахівцями.

-   Студенти нашого факультету десь з третього-четвертого, а дехто з другого курсів починають працювати у журналістиці, якщо вони дійсно бажають після закінчення ВНЗ реалізувати себе в цій професії. Вони розуміють, що найважливіше тут -  практика, тому працюють позаштатними кореспондентами, багато хто дописує в інтернет-видання. Це дає можливість і вчитись, і здобувати практичний досвід. При Санкт-Петербурзькому університеті діє Вища школа журналістики і масових комунікацій, що складається з двох факультетів: журналістики та масових комунікацій. Останній  має такі спеціалізації: реклама, політичні та економічні комунікації, зв’язки з суспільством. Студенти цього факультету можуть працювати в адміністрації міста, на підприємствах, фірмах. Вважаю, що дуже багато залежить від ініціативи, енергійності студента. Кожен повинен розуміти, що він зможе сподіватися на кар’єру в журналістиці тільки тоді, коли сам буде писати, пропонувати теми для матеріалів.

-   Існує популярне в Україні твердження, що журналістика – це четверна влада. Мабуть, в Росії побутують подібні ідеї. Чи журналістика там виконує цю функцію в сучасних умовах, чи має якийсь вплив і справді наділена такою владою?

-   Журналістика завжди мала, має і, мабуть, матиме вплив. І в Росії також. Для прикладу у соціальній сфері журналісти контролюють суспільство, впливають на його розвиток. Є розслідувальна журналістика, де працівники медіа активно впливають на всі гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову. Однак, у цьому контексті вона є небезпечною для життя, тому що супроводжується вбивствами, переслідуваннями – все це існує. Якщо ж говорити про електронні ресурси, то інтернет-журналістика також збирає людей на різні мітинги, акції протесту, організовує усіх небайдужих в інтернет-просторі. Попри таку інтеграцію в маси, журналістика залишається однією з найнебезпечніших професій сьогодення не лише в Росії, а й у світі.

-   З якою особистою місією Ви йшли у журналістику? І в якому жанрі Ви найповніше можете донести ідею до аудиторії?

-   Для мене дуже близькі питання соціокультурного простору. Саме для того, аби висвітлити проблеми сучасної культури, існує поняття «арт-журналістика». Для цього найбільш «виграшним» жанром є інтерв’ю. Тут можна показати особистість інтерв’юйованого з різних аспектів, кутів зору. Це велика майстерність самого журналіста, адже інтерв’юеру треба вчитись і бути цікавим для свого співбесідника, щоб отримати від нього якомога більше інформації. Це особливе вміння - вміти домовитись на 20 хвилин розмови, а потім так побудувати бесідуу, щоб герой після неї ще годину-дві свого часу віддав для спілкування. Адже чим більше спілкуєшся, тим більше дізнаєшся.

   Наостанок Людмила Петрівна запросила студентів львівського факультету журналістики взяти участь у щорічній Міжнародній студентській конференції, що відбуватиметься у Санкт-Петербурзі в березні 2013 року. Адже саме сьогоднішнім студентам найбільше потрібний такий обмін досвідом – щоб уже завтра вести суспільство до зрілості своїми матеріалами та формувати вартісне соціокультурне тло.

 

Ірина Лазуркевич

        Ірина Малюк