ЛНУ ім.І.Франка
English version  
 
 

НОВИНИ ФАКУЛЬТЕТУ

 
Головне меню
Головна сторінка Iсторiя  та сьогодення Керiвництво Кафедри Лабораторії Магiстратура Аспiрантура Виховна робота Абітурієнтові Наукові видання Рада молодих вчених Прес-служба Iнститут екологiї  iнформацiї Творчий доробок студентів
 
Наші друзі
 

 
 


 

Як Дискусійний клуб шукав культуру

 

 

        

4 березня 2013 року. Понеділок. На вулиці без опадів, легкий вітерець. За вікном вже стемніло. Видніються силуети дерев, котрі, мов живі, коливаються в такт під променями вуличних комунальних ліхтарів. Цього вечора дискусійники зібрали всю свою мужність у спільний кулак і вирішили зробити немислиме – віднайти культуру. Так, можливо, Ви праві і вся ця затія була марною, і ми були приречені побачити вкінці велику масну дулю. Та ми не думали про можливі «але», «навіщо», «та кому то треба» - ми бачили перед собою лише ціль і не бачили перешкод.

Мета наша благородна – віднайти культуру. Погодьтесь, небагато таких відчайдухів залишилось у наш час. Адже хто добровільно погодиться віддати свій вечір задля того, щоб шукати якусь міфічну культуру? Дискусійники мало-помалу почали збиратись у похід. Місце зустрічі цих відчайдухів обросло багатьма легендами. Дехто в назві цього місця шукає містичне пояснення, інші вбачають у ньому загадку,  дехто стверджує, що це лише вигадки. Та все ж це місце називається «Коридор біля бібліотеки».

Пробила шоста вечора…на телефонах. Відчинились двері, різке світло на мить засліпило,  і наша подорож розпочалась. Своєрідним Діогеном в пошуку культури для нас стала Ірина Магдиш, редактор, перекладач, менеджер культурних проектів Незалежного часопису «Ї», яка люб’язно погодилась провести наше славне товариство крізь нетрі словоблудства, в які ми могли ненароком потрапити. Для початку ми вирішили розібратись з тим, що таке культура, і з чим «її їдять», адже як можна щось шукати, коли не розумієш, що потрібно знайти? Та вже на цьому першому кроці ми загрузли, немов у поліській трясовині. Наші розуміння терміну «культура» не до кінця збігалися. В кожного була своя «власна культура» тлумачення якої він відстоював:

-         Що таке культура?

-         Ну, це спадщина народу, його традиції, так я собі мізкую….

Було і так:

-         Що таке культура?

-         Та це пам’ятки архітектури, мистецтво, література…

Правда полягала у тому, що жоден з нас не помилявся у своєму тлумаченні терміну «культура». Як нам пояснила пані Ірина, за час існування людства багато розумників створило і записало свої власні визначення цього поняття. Згодом інші розумники всі ці визначення зібрали докупи і завантажили до «святая-святих» школяра і студента – Вікіпедії. Тепер лише там понад триста різноманітних тлумачень культури, та й то ще не всі, які існують.

Та не у цьому головна проблема. Сучасний світ не сприймає жодного тлумачення культури. Він вивів таке собі гібридне тлумачення, котре можна охарактеризувати так: культура – це бренд певного народу, на якому можна добряче підзаробити. Своєрідна рекламна марка, на яку «клюють» туристи і несуть свої еврики чи «вічно зелені», чи «юані» у сувенірні магазинчики, де їм впихують магнітики на холодильник, глечики і хенд-мейд ляльки (щоправда, за такої кількості, яка існує, це вже «конвеєрний хенд-мейд»). Всі ці товари вони поливають соусом «культура народу», який так обожнюють пузаті туристи.

Фрідріх Ніцше казав, що « культура – це тоненька яблучна шкірка над розпеченим хаосом». Аналізуючи сучасні тенденції, можна стверджувати, що культура – це магнітики, глечики і так далі. Невже вони є тим, що оберігає нас від хаосу? Гонитва за матеріальним сплюндрувала навіть культуру. Декілька розумників додумались перетворити її на розвагу для туристів і заробляти на цьому шалені гроші, а суспільство все це спокійно спожило, повільно прожувало і ковтнуло, бо воно і не знало, що таке культура. 

Парадокс у тому, що коли в першого зустрічного запитати: «Що таке культура?», він відповість: «Це наша спадщина, пам’ятки всілякі, глечики древні, Шевченко, той, що Тарас». На перший погляд, все добре, але коли сформувати питання по-іншому, то просто очі на лоб лізуть:

-         Концерт Тіматі у Львові – культурна подія?

-         Ну та, а як інакше, то ж артист…

Ще й який. Всім артистам артист. Він є дзеркальним відображенням культури народу, її репрезентатором. Люди не розуміють різниці між культурною подією і трешом.  Сумно, що для більшості з нас все зводиться до концертів, сувенірних крамниць та шаликів з надписом країни в якій живеш. Це для нас вона – культура.

Проте, не можна перекидати все сміття на суспільство і творити з нього необізнаних оленів. Є такі люди, які себе називають «четвертою владою», «сторожовими псами демократії» і іншими цікавими словами, котрі б мали розтлумачити суспільству, що таке культура.

Натомість, журналісти бігають за сенсаціями, катастрофами, безупинно стежать за політиками і «носіями культури» типу Тіматі. Для них (чомусь так склалось) цікавіше написати про білочок у парку, ніж рецензію на виставу в театрі. Було б смішно, якби не так сумно. Журналісти мають фільтрувати все те інформаційне сміття і давати людям вартісну поживу для роздумів, а вони навпаки вартісне відкидають, а сміття пхають аж по вінця.

Чому про культуру не пишуть? Як цю ситуацію змінити? Ці питання як стіни Єрихону повстали перед нами, але ми не хотіли зупинятись, тому, озброївшись драбинами, кийками і гаками, полізли вгору у пошуках відповіді…

Між світлом і тінню

Запитання – це страшна штука. Їх завжди багато, а кількість їх росте в арифметичній прогресії. Їх і шукати не потрібно, вони самі звалюються на голову. Це ж спіткало дискусійників. Запитання линули на нас, як люди на вранішню маршрутку. Їх було багато, деякі були важкі, інші – ще важчі, та з нами була Ірина Магдиш, котра всіляко зменшувала той тягар, який шаленим потоком валився на нас. 

Для початку ми намагались зрозуміти, що заважає журналістам писати про культуру. Ми здивувались, але причин було багато:

НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ ЗАЦІКАВЛЕНОСТІ КУЛЬТУРОЮ – ця проблема очолила пілотон собі подібних. Так, суспільству культура нецікава. Навіщо знати про якісь там літературні набутки, коли в мене є iphone. Навіщо цікавитись мистецтвом, коли є iphone. Кому потрібні театри, коли є iphone.

ЕКОНОМІЧНА НЕВИГІДНІСТЬ – вона прямує одразу за лідером. Який журналіст писатиме про те, за що йому не заплатять? А на які кошти він придбає собі iphone? Гроші на деревах не ростуть, а на звичайному друкарському станку їх не зробиш.

АБСТРАКТНІСТЬ РОЗУМІННЯ ТЕРМІНУ «КУЛЬТУРА» - сумно, але журналісти не знають або ж не до кінця розуміють, що таке культура. Для них Тіматі – та ж культура. Журналісти стали заручниками «брендової» теорії, тому вони писатимуть про те, на що «клюне» турист. Зазвичай те, на що вони клюють, не стосується культури.

ПОЛІТИКА ВИТІСНЯЄ ВСІ ТЕМИ -  політика це те, що об’єднує родини теплими вечорами перед телевізором. Хтось комусь набив пику, інший сказав «йолка», а третій плутає букви «и» та «і». Ця клоунада – це найпрекрасніше розважальне шоу в історії телебачення, воно ж і витісняє всіх і вся.

Ця темнота накрила наші голови. Що робити? Як з цим боротись? Одні лише запитання, а таких очікуваних відповідей не було. На порозі безвиході ми востаннє підняли свої голови і побачили промінь світла, що вказав нам на істину, яка була біля нас, проте через всі ці запитання ми не змогли її побачити з першого разу.

Всі проблеми, перешкоди, які стовпами стоять перед культурою, можна з легкістю оминути. Все, що потрібно, - зробити культуру сенсаційною, такою, що несе в собі не запліснявілі і порохняві традиції, а ці ж звичаї - тільки в обгортці з 21 століття.

Мусимо визнати, що культура застаріла, принаймні застаріло наше розуміння про неї. Якщо ми на Різдво поставимо у центрі міста дідух – це ще не означає, що про цю копицю сіна хтось напише чи зауважить її, чи не скаже «тьфу». Дідух – це традиція, хороша і потрібна, але щоб її сприйняло наше ліниве суспільство, потрібно завернути в блискучу обгортку, яка своїми барвами приверне до себе увагу. Якщо ми зробимо арт-постановку дідуха, додамо яскравого світла, запросимо акторів з театру, то ми вбємо двох зайців одним пострілом – покажемо культуру народу і створимо сенсацію. Головне - зберегти зміст, донести основну ідею до людей, а форму можна змінювати так, як того прагне суспільство. Лише зацікавивши його, ми зможемо добитись того, що культура вийде з тіні і попрямує до світла. 

…Експедиція виявилась довгою і виснажливою. Дискусійники збирали свої інструменти, прощались і йшли кожен у свій бік. На вулиці стало холодніше, зимовий морозець ще не відпускав львівських вулиць на поталу теплу. Поодинокі автомобілі проїжджали і засліплювали своїм світлом пустоту. Дискусійники мало-помалу розбрелись по місту, проте у кожного з них всередині кипіло, шуміло і намагалось вирватись назовні почуття виконаного завдання. Так, ми знайшли культуру…

Ярослав Назар         

Фото Олега Твердя