ЛНУ ім.І.Франка
English version  
 
 

НОВИНИ ФАКУЛЬТЕТУ

 
Головне меню
Головна сторінка Iсторiя  та сьогодення Керiвництво Кафедри Лабораторії Магiстратура Аспiрантура Виховна робота Абітурієнтові Наукові видання Рада молодих вчених Прес-служба Iнститут екологiї  iнформацiї Творчий доробок студентів
 
Наші друзі
 

 
 


 

Ігор Калинець: «Про Чорновола слід писати більше»

 

 

З В’ячеславом Чорноволом Вас пов’язували тривалі роки дружби та співпраці.

Так, він був моїм товаришем, політично на голову вищим від усіх нас. По-перше, він знав те, чого ми не хотіли знати – закони. По-друге, він відразу реагував на всі справи, і відображенням цього стали його знамениті твори, зокрема, «Лихо з розуму». Пригадую, коли Іван Дзюба написав свій трактат «Інтернаціоналізм чи русифікація», то Академія наук УРСР і ЦК думали, як йому відповісти. Ударом у відповідь став Богдан Стенчук, який написав «Що і як обстоює Дзюба». До речі, над псевдонімом Стенчук ми довго сміялися, бо по-англійськи «стенч» означає сморід.  Чорновіл одразу підхоплює цю хвилю і пише «Що і як обстоює Стенчук». Тобто, він завжди був на вістрі часу. Відрізнявся від нас не тільки, так би мовити, політичним розумом, а й своєю політичною заангажованістю, активністю. Він фактично вже тобі був нашим «вождем». Хоч, правду кажучи, В’ячеслав керувався більш такими демократичними засадами в той час, коли в нас вже були деякі націоналістичні течії, прихильниками яких були Валентин Мороз, Іван Гель.

 

 У своєму нещодавньому інтерв’ю Ви зазначили, що про Чорновола варто було б писати у підручниках більше. То ж чому про цього діяча згадують у шкільній програмі так мало?

Тому що молодь не може повалити свого міністра освіти. Якби на місці Табачника був якийсь свідомий українець, то писали б набагато більше. У тих старих підручниках про В’ячеслава Чорновола ще згадують як про шістдесятника. А зараз пішла така ревізія, що викидають ті прізвища чи важливі події з історії України. Бачимо, що зараз знову міністр той самий, і він далі буде «цензурувати» підручники. Тому маємо таку ситуацію. Думаю, що вона зміниться, адже скоро постане та українська сила, яка змінить чинну систему, а цією силою повинна бути молодь.

 

Чи були у Вас якісь непорозуміння з Чорноволом?

 Іноді вони траплялися, коли я був депутатом обласної ради, а він головою. Мені не подобалася його настанова в селі давати під конфесії церкви за результатом голосування селян.  Натомість я дотримувався тієї позиції, що, наприклад, греко-католицькі храми повинні повернути греко-католикам тощо. Можливо, були ще якісь дрібні непорозуміння, але, звичайно, тут драматичного нічого немає.

 

Якби не смерть В’ячеслава Чорновола, якою була б зараз незалежність України очима шістдесятників ?

Чесно кажучи, не знаю, якими би були його наступні кроки. Але впевнений – В’ячеслав був би великим авторитетом, від якого багато залежало. В нас немає авторитетів справжніх, а є тільки фальшиві. У цій ситуації українське суспільство повинне консолідуватися навколо національної ідеї – самостійної соборної країни. Ми не повністю її досягли. Також не забуваймо й про національну мрію, яку має кожен народ. ЇЇ висловив Шевченко: «Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?». До певної міри ми сподівалися, що таким «Вашингтоном» буде Чорновіл, проте з його загибеллю наші сподівання зникли. Схожими «Вашингтонами» були свого часу Бандера та інші. І ось зараз йдемо до того, аби змінити ситуацію, в якій нам не потрібно вождя. Це може бути колектив, партія, організація, але, власне, те, що Шевченко назвав «Вашингтоном».  

 

Чи здатен народитись лідер, яким своїм потенціалом міг би дорівнятись до рівня Чорновола ?

Ви бачите, як довго і тяжко народжувався Чорновіл. Але вже вкінці 60-х ми знали, що він - наш лідер. Нашими лідерами були і «м’якотілий» Іван Дзюба, і до певного моменту Валентин Мороз та Іван Гель. Але минув десяток літ, перш ніж ми так сказали. Зараз, на жаль, в нашій країні лідера немає.

 

Розмовляли Дмитро Пальчиков та Володимир Нижняк

Відеонарис підготував Юрій Шутка